Франція
Посуд для вершків (пара)
Країна: Франція Дата створення: 1850 Скульптор: Jean Gille Розмір (см): 12
Приїзд придворної дами
Країна: Франція Мануфактура: Porcelaine de Paris Дата створення: кінець XIX століття Розмір (см): 25x30
Китайська пара
Країна: Франція Мануфактура: Samson Дата створення: початок XX століття Розмір (см): 24x36
Ваза
Країна: Франція Дата створення: ХIХ століття Розмір (см): 28х25
Старовинний чайник
Країна: Франція Дата створення: 1840 Скульптор: Jacob Petit Висота (см): 23,5
Закохані
Країна: Франція Мануфактура: Paris Дата створення: початок XX століття Розмір (см): 19х20
Ваза
Країна: Франція Дата створення: ХIХ століття Висота (см): 40
Мисливці
Країна: Франція Мануфактура: Old Paris Дата створення: ХIХ століття Висота (см): 20
До Франції, як і до інших країн Європи, довгий час завозилася порцеляна з Китаю. Найтонший східний посуд рідкісної краси вперше з'явився на столах знаті за часів короля Франциска I – відомого покровителя мистецтв та поціновувача розкоші. Вироби з порцеляни були дуже дорогими, для їх покупки кораблі відвозили на Схід тонни срібла. Сервізи й вази, що прибули з-за моря, потрапляли в колекції французьких вельмож і передавалися у спадок. Для особливо тендітних предметів виготовляли навіть оправу з дорогоцінних металів.
Після заснування у 1664 році Французької Ост-індської компанії, імпорт східного фарфору збільшився. Відповідно зросло і бажання наслідувати йому, що викликало справжній фаянсовий бум на півночі країни, у Нормандії. Отримавши королівські привілеї на виготовлення білої кераміки, власники Руанської мануфактури, батько й син Потера, шляхом експериментів у 1673 році створили перші зразки м'якої порцеляни з фритою – подрібненим склом із додаванням солей металів. Ця присадка знижувала температуру спікання глиняної маси, при цьому дозволяючи виготовляти тонкостінні та гладкі вироби. На вигляд вони не відрізнялися від китайської порцеляни, але сильно поступалися їй в міцності. Фритова порцеляна з Руана отримала назву «французької». Для неї також використовувався синій кобальтовий розпис, але необхідність у додатковому глазуруванні черепка відпала. Досліди руанських керамістів призвели до відкриття фарфорових мануфактур в інших регіонах Франції, зокрема у місті Сен-Клу під Парижем. Це підприємство, яке працювало з 1666 по 1766 роки, залишило значний слід в історії національної тонкостінної кераміки.
Людовик XV
Французькі майстри змогли розкрити секрет виготовлення твердої порцеляни у 1735 році завдяки зусиллям єзуїта Франсуа Ксавье д'Антреколя, чиї листи були відправлені з Китаю священнику Оррі в Париж. Також д'Антреколь зумів передати до Європи для дослідження зразки природних матеріалів.
Однак від виробів із фритової маси у Франції відмовилися далеко не відразу. У 1740 році на території занедбаного Венсенського замку, на схід від Парижа відкрилася фарфорова майстерня Клода-Гумберта Герена. Їй сприяли король Людовік XV і офіційна фаворитка двору – маркіза де Помпадур. Венсенська фабрика стала копіювати східних майстрів, хоча самому Людовіку XV більше подобалися вироби Мейсена. У 1745 році фабриці було даровано королівські привілеї на виробництво порцеляни «саксонського зразка» з пишним ліпним декором та багатобарвним розписом, де переважали не китайські сюжети, а галантні сцени, характерні для бароко та рококо. Гігантські вази, які згодом на весь світ прославили Севр, були вперше виготовлені на Венсенській мануфактурі за ескізами ювеліра і скульптора Жана-Клода Шамбеллана Дюплессі. Вироби Венсена щедро покривалися золотом за унікальною технологією подвійного випалу, яка більше не застосовувалася ніде в Європі.
Маркіза де Помпадур
Не останню роль у розвитку Венсенської фабрики зіграла і маркіза де Помпадур. Саме вона наполягла на тому, щоб підприємство отримало монополію на поліхромний декор, що одразу зменшило кількість потенційних конкурентів. У 1756 році фабрика переїхала з Венсенського замку до Севру, який розташовувався в безпосередній близькості від улюбленої резиденції маркізи. Після переїзду мануфактура стала іменуватися Севрською і набула статусу головного постачальника його величності, сформувавши свій оригінальний стиль, що тяжіє до пишного, трохи важкого рококо.
Королівська фаворитка стала головною замовницею фабрики, купуючи переважно вироби, прикрашені об'ємними квітами. Маркіза де Помпадур допомагала розробляти нові кольори. Найніжніший відтінок був названий на її честь: "рожевий Помпадур". Разом із «жовтим нарцисом», «королівським синім» та «яблучно-зеленим», він склав фірмову кольорову гаму. Мадам де Помпадур доклала чимало зусиль, щоб фарфорова продукція Севра гідно конкурувала з Мейсеном. Вона фінансувала фабрику, шукала талановитих хіміків, художників та робітників, підтримувала експериментальні пошуки, яки призводили до відкриття прогресивних технологій. У цей період закріпилася міцна репутація французької порцеляни на світовому ринку елітної тонкостінної кераміки. Після смерті маркізи у 1764 році Севр перейшов під патронат її наступниці – нової фаворитки короля, графині Дюбаррі.
У 1767 році на околицях Ліможа були виявлені поклади каоліну та фарфорового каменю найвищої якості. Відкриття та подальша розробка родовищ призвели до появи численних фабрик з виробництва тонкостінної кераміки. Спираючись на записи, передані д'Антреколем, лімозькі підприємства змогли виготовити першу у Франції тверду порцеляну, яка не поступалася китайській чи саксонській. Саме завдяки цьому родовищу Лімож був покликаний стати столицею порцеляни у Франції.
У 1769 році Людовик XV взяв каолінові родовища під свій контроль і частину каоліну наказав постачати на Севрську мануфактуру. Першу лімозьку фабрику, відкриту у 1771 році, згодом оголосили королівською і перетворили на дочірнє підприємство Севра. Однак решта фарфорових мануфактур продовжувала розвиватися самостійно і згодом зробила регіон головним конкурентом «дітища» маркізи де Помпадур.
Розквіт лімозького виробництва прийшовся на XIX століття. Починаючи з 1836 року, фабрики, які раніше будувались у передмісті, почали масово переводитися до міст. Лише у 1830-х роках у Ліможі було відкрито 8 нових порцелянових заводів. А до середини XIX століття, завдяки діяльності американця Девіда Хевіленда, фабрик було вже понад 30. Саме йому вдалося полонити Париж якістю та вишуканістю лімозької порцелянової продукції. Також він суттєво розвинув напрямок декорування порцеляни прямо на місці, і розширив лінійки відповідно до смаків американської публіки. У 1853 році відбулося відкриття першої фабрики, яка поєднувала цехи з виготовлення порцеляни та майстерню з її декорації.
Сьогодні порцеляна Франції має два «лиця»: Лімож пропонує функціональний високоякісний посуд класичного та сучасного напряму, а Севр працює лише в сегменті предметів розкоші, виконуючи поодинокі замовлення та представляючи, в основному, традиційні стилі: бароко, рококо та ампір.