Закохані

Країна: Франція

Мануфактура: Paris

Дата створення: початок XX століття

Розмір (см): 19х20

Порцелянова історія

Все складніше та складніше стало знаходити у Києві цікаві порцелянові роботи. Все рідше і рідше на щотижневих зустрічах колекціонерів можна побачити щось вартісне. Або хоча б просто цікаве. Все частіше і частіше доводиться згадувати колишні роки, коли на так званих «зльотах», які проводились кожну останню суботу місяця, можна було побачити стільки всього, що часом очі розбігалися...

До речі, маю зауважити, що подібна тенденція останнім часом спостерігається не лише у нас. Буваючи періодично в європейських столицях і намагаючись відвідувати місця, які колись були справжніми «Клондайками» для колекціонерів порцеляни, помічаю, наскільки різко і там здрібнів потік цікавих виробів. Зараз, я вам скажу, знайти цікаву річ на антикварних ринках у Відні, Лондоні, Парижі, Барселоні чи Мюнхені трапляється вкрай рідко. А ходити богемними антикварними салонами, де виставлені роботи, вартість яких перекупниками збільшена в десятки разів, -- доля товстосумів, які рідко замислюються над реальною ціною раритету. Такі покупці звикли робити придбання, особливо не замислюючись ні над ціною, ні над цінністю. Сподобалося – купив. Перестало подобатися -- продав. Або подарував. Яка різниця, якщо ні душею до роботи прикипіти не встиг, ні тривалий захоплюючий процес пошуку, знахідки, виторговування і наступної за всім цим захопленої насолоди набутою такою важкою працею красою їм, як правило, майже не знайомі. На відміну, скажімо, від колекціонерів, які по-справжньому закохані в предмети свого обожнювання і не збираються насилу знайдений виріб потім ні дарувати, ні тим більше продавати «з наваром».

Цю дивовижно ніжну та тендітну композицію, створену старими французькими майстрами, я купив у Києві. У моїх, як я їх називаю, іспанських друзів українського походження. Мені дуже подобається ця статуетка, яка зайняла місце, яке ніби для неї призначалося в редакторському кабінеті на роботі. Мені подобається бачити, як її захоплено розглядають мої колеги та гості редакції, які відвідують цей кабінет, давно вже перетворений на філію нашого майбутнього музею.

«У мене до вас у зв'язку з цим лише одне питання, -- написала мені нещодавно одна з моїх фейсбуківських знайомих. -- Де ви всю цю красу зберігаєте? Нітрохи не кривлячи душею, я їй відповів: «А я роботи зі своєї колекції не зберігаю. Я їх спогляданням насолоджуюся сам, ділячись цією насолодою з колегами та друзями...»