Україна
Тарас Бульба
Країна: Україна Мануфактура: Полонський ЗХК Дата створення: 1970-ті роки Скульптор: К. Кузнєцов Розмір (см): 47
Бандуристка
Країна: Україна Мануфактура: Коростень Дата створення: 1960-ті роки Скульптор: Трегубова В. М. Розмір (см): 39
Царівна-Лебідь з шулікою
Країна: Україна Мануфактура: Київський ЕКХЗ Дата створення: 1956 Скульптор: О. Л. Жникруп Розмір (см): 29.5
Чашки
Країна: Україна Мануфактура: Коростенський порцеляновий завод Дата створення: 1962 Висота (см): 10
Іван Царевич на розпутті
Країна: Україна Мануфактура: Полонський ЗХК Дата створення: 1960-ті роки Розмір (см): 32x14
Наперстки
Країна: Україна Дата створення: 2018 Скульптор: Сергій Воронов Розмір (см): 3,5х4
Адажіо
Країна: Україна Мануфактура: Київський ЕКХЗ Дата створення: 1970-і роки Скульптор: Щербина В. І. Художник: Жникруп О. Л. Розмір (см): 27x16
Доярка
Країна: Україна Мануфактура: Баранівка Дата створення: 1980-ті роки Скульптор: Василь Присяжнюк Розмір (см): 28x25
Доктор Айболіт
Країна: Україна Мануфактура: Київський ЕКХЗ Дата створення: 1980-ті роки Скульптор: Щербина В. І. Висота (см): 19
Ваза
Країна: Україна Мануфактура: Коростень Дата створення: 1970-ті роки Висота (см): 110
Історія української порцеляни почалася на Волині наприкінці XVIII століття. Перша порцелянова мануфактура в Україні була заснована у 1784 році у володінні польського князя Юзефа Клеменса Чарторийського на околиці Корецького замку. Там були виявлені поклади каолінової глини, якій дали найвищу оцінку експерти, викликані з Саксонії. За підтримки свого родича – польського короля Станіслава Августа, Чарторийський започаткував мануфактуру, обладнану за європейським зразком. Безпосередньо виробництвом порцеляни займалися брати Франсуа та Мішель Мезери, які вивчали справу у Франції. Їх вважають родоначальниками української індустрії тонкостінної кераміки. Вони змогли адаптувати місцеві глини та розробити унікальний рецепт сировини, вироби з якої відрізнялися міцністю, прозорістю та білизною.
Продукція Корецької мануфактури нічим не поступалася саксонській порцеляні і, за свідченнями сучасників, навіть перевершувала віденську. Підприємство приносило гарний дохід. У 1793 році на ньому працювало біля тисячі робітників і вироблялося до 20 тисяч одиниць посуду щомісяця. 1 січня 1797 року пожежа повністю знищила підприємство. Наново фабрику було відбудовано у 1801 році, а 1804 року її директором став кераміст з Севрської порцелянової мануфактури Шарль Меро, який підняв виробництво на високий рівень. Однак після смерті Чарторийського у 1810 році фабрика почала занепадати, і в 1832-му була остаточно закрита.
Городницький порцеляновий завод був заснований у 1799 році внаслідок розширення фарфорової мануфактури князя Юзефа Чарторийського у Корці. Будівництво нового підприємства велося чотири роки, потім його довго оснащували та обладнували. Тому перший випуск продукції відбувся лише в квітні 1807 року. Після смерті князя Чарторийського завод відійшов його зятю Генриху Любомирському, а в 1850-му -- його сину. У період володіння Любомирськими продукція фабрики відрізнялася найвищою якістю і прирівнювалася до виробів кращих світових мануфактур. Ця традиція зберігалася і надалі, незважаючи на часті зміни власників.
Після революційних подій завод був закритий та відновив свою діяльність у 1923 році вже за СРСР. У той час на ньому виробляли переважно скульптуру, а також сервізи. З кінця 1940-х на підприємстві працювали художники З. Мосійчук, А. Крижановський та Т. Крижановська, які розробили нові моделі жанрової скульптури. Після закінчення Одеського художнього училища деякий час на фабриці працював художник Владислав Щербина. Завод був одним з провідних підприємств порцелянової промисловості СРСР, він почав випускати порцеляну з національною специфікою: «Карась» та «Одарка» («Руки в боки»), скульптура «Тарас Бульба» та інші.
Один із братів Мезерів Мішель у 1802 році став засновником виробництва порцеляни у Баранівці. Після пожежі на Корецькій мануфактурі він не захотів брати участь у відновлювальних роботах. Мішель перебрався до сусідньої Баранівки, де побудував власну фабрику. Підприємство розвивалося швидкими темпами. Мезер зберігав обрану ще в Корці стилістику. В 1825 році парадні вази баранівського виробництва були подаровані Олександру I, після чого мануфактура отримала привілеї використовувати в маркуванні державний герб.
Після смерті Мезера керівництво успішною мануфактурою перейшло до його синів та племінників. За них значно розширився асортимент, порцеляна набула власного, неповторного стилю. Розпис виконувався у яскравій кольоровій гамі, з переважанням відтінків жовтого, червоного та синього. Після 1845 року Баранівську мануфактуру передали в оренду, що призвело до поступового зниження якості продукції. Зменшилася і кількість робітників, це призвело до загального занепаду підприємства.
В 1895 році завод придбав впливовий севастопольський купець грецького походження Микола Гріпарі, який доклав чимало зусиль, щоб вивести виробництво порцеляни в Баранівці на новий, вищий рівень. Гріпарі підтримали сини, їхні вкладення дозволили значно розширити та модернізувати фабрику. Важливим кроком стала заміна дров'яних печей на більш прогресивні газові та впровадження інших передових технічних новинок. Грипарі відправив свого сина Петра на стажування до Ліможа, паралельно з цим запросивши до Баранівки французького модельмейстера Філіппона та живописця Батіо. Порцеляна цього періоду відрізнялася тонкістю, прозорістю і найніжнішим розписом. Продукція постачалась і членам імператорської сім'ї, що свідчило про престиж Баранівської порцеляни – кращої на території тодішньої України.
На початку 1950-х на відновленому після війни заводі почали випускати дрібну пластику. Більшість моделей було розроблено художниками Валентиною Покосовською та Владиславом Щербиною.
Владислав Іванович Щербина – один із найвідоміших скульпторів-фарфористів України. Йому належать багато новаторських рішень, які згодом стали класикою. Зокрема, він першим серед українських скульпторів почав працювати в бісквіті, також першим застосував і сольове забарвлення, яке давало ніжні тональні переходи. Щербина охопив усі жанри малої пластики – від анімалістики до побутових сценок, проте популярнішими за інші були його твори з національним колоритом. Переїхавши до Києва та отримавши посаду головного художника Київського фарфорового заводу, Щербина продовжував співпрацю з Баранівкою.
Одним із найвідоміших українських виробників порцеляни довгий час був Коростенський завод, який був заснований у 1909 році. Його клеймо – характерна літера «К» або повна назва в ранніх варіантах, служило символом бездоганної якості. Розквіт виробництва припав на 1950-ті роки. Окрім побутового посуду, тут почали випускати художню кераміку – декоративні вази, канделябри, малу пластику, ліпні прикраси та деталі для камінів. Розширення асортименту стало можливим після приходу одразу трьох видатних художників – Віри Яцевич, а також подружжя Валентини та Миколи Трегубових. Їхніми зусиллями завод до 1960 року придбав своє «обличчя», випускаючи продукцію з вираженим національним колоритом. Щорічно відбувалося оновлення форм та дизайну виробів. До 1990-х років Коростенський завод експортував понад 70 відсотків своєї продукції у країни СНД, Прибалтику, Німеччину, Ізраїль та США.
Ще одним відомим підприємством з виготовлення порцеляни в Україні був Київський експериментальний кераміко-художній завод (1924-2006 рр.). Початковою спеціалізацією підприємства було виготовлення фарб та деколей для усієї порцелянової промисловості України. Завод був унікальним перш за все тому, що в середині XX століття тут було вперше широко запроваджене використання петриківського розпису на порцеляні. На підприємстві працювали відомі майстрині з Петриківки, а також й інші не менш відомі художники та скульптори порцеляни: Оксана Жникруп, Владислав Щербина, Ольга Рапай-Маркіш, Ганна Калуга, Олександр Сорокін та багато інших. Це було єдине підприємство з налагодженим масовим виробництвом порцеляни, прикрашеної розписом майстрів з основної школи петриківського розпису.
Існували також й інші не менш відомі підприємства по виготовленню порцеляни: Довбиський порцеляновий завод, який славився своїми кобальтовими сервізами, Полонський завод, Дружківський, Сумський...