Іван Царевич на розпутті

Країна: Україна

Мануфактура: Полонський ЗХК

Дата створення: 1960-ті роки

Розмір (см): 32x14

Порцелянова історія

Ця статуетка Полонського фарфорового заводу, який понад сто років працював у Хмельницькій області, добре знайома багатьом колекціонерам радянської порцеляни. Виробництво порцеляни у Полонному, яке виникло наприкінці 19-го століття, постійно переживало важкі часи. Воно то горіло, то руйнувалося, то просто закривалося на певний час. А то в період перших п'ятирічок раптом ударними темпами починало виготовляти простенький посуд для пролетаріату або сантехнічні вироби для потреб Червоної Армії. Були часи, коли завод випускав до 4 мільйонів виробів на рік!

Якихось видатних творів на підприємстві, яке спочило у бозі на початку нинішнього століття, взагалі-то не випускали. Але яскраві казкові герої, створені заводськими умільцями, мали великий попит у радянських і зарубіжних колекціонерів.

Презентована до вашої уваги робота була однією з найбільш відомих. Ще б пак, адже вона, до всього, була співзвучною з вічними переживаннями і тривогами людей: праворуч підеш - славу знайдеш, ліворуч підеш - голову втратиш...

Ось це постійне відчуття зумовленості в нашому житті багатьох людей часом настільки заворожує і навіть паралізує, що вони, одного разу змирившись з цим, нічого вже й не намагаються у своєму житті змінювати. З цього приводу згадалася повчальна історія, якою хотілося б з вами поділитися.

В одному селі жив чоловік, який в дитинстві почув про те, що нічого з нього не вийде, оскільки він безнадійно хворий. А отже, так і приречений весь свій вік пролежати, не рухаючись, на печі. Майже тридцять років він пролежав у кутку хати, зрідка перевертаючись з боку на бік. Поки одного разу не зайшов до нього мандрівний старець із проханням дати йому води.

- Та як я тобі дам води, якщо сам навіть з печі злізти не можу? - запитав хворий і гірко заплакав.

- І давно ти так страждаєш? – здивувався старець. - Коли востаннє намагався на ноги встати?

- Та я вже й не пам'ятаю, - сумно відповів хворий.

- Ну, гаразд, - сказав старець. - Давай я подам тобі чарівний посох, а ти спустишся з печі і пригостиш мене водою.

На тому й вирішили. Старець подав чоловікові посох, той обхопив його руками - і встав! Пройшовся по хаті, напоїв гостя водою і, природно, не втримався від запитання:

- Що це за диво зі мною сталося? Як мені тобі віддячити за нього?

- Та ніяк, - усміхнувся старець. - Та й не диво це зовсім. Цей посох - звичайний держак від лопати, який стояв за грубкою. І немає в ньому нічого чарівного. А встав ти тому, що повірив у чудодійність посоху і забув про свою слабкість. Наступного разу, коли настане у твоїм житті важкий період, не чекай, лежачи на печі, допомоги від когось, а уважно подивися довкола. Поруч із собою ти завжди зможеш помітити "посох", залишений Господом спеціально для тебе...