Карета

Країна: Німеччина

Мануфактура: Volkstedt

Дата створення: 1930-ті

Розмір (см): 42x106

ПОРЦЕЛЯНОВА ІСТОРІЯ

До нашого порцелянового музею переїхала ще одна метрова карета. Незвичайна. Своєрідна. Історія, яка налічує майже сто років і відтепер закінчується прибуттям у музейну гавань. Зі своїми випробуваннями, пережитими в останні кілька місяців війни.

Дарувальники, мої старі й добрі друзі, які свого часу (завдяки частково й моїм зусиллям) всерйоз захопилися колекціонуванням фарфорових творів, на своєму гіркому досвіді відчули всі «принади» життя в прифронтовій зоні, яка ще недавно знаходилася за кілька десятків кілометрів від Києва. Приїхавши до їхнього затишного будинку, розташованого в шалено красивому лісовому гаю на Житомирській трасі, я довго розглядав зрізані уламками снарядів верхівки високих сосен, пробитий дах дерев'яної альтанки, через яку тепер добре проглядається небо, посічені слідами розривів в'їзні ворота, розбиті вікна і міну, яка дивом не розірвалася після попадання в димар сусіднього будинку. За 15 метрів від кухні моїх друзів. Дивився -- і з жахом уявляв, на що могла перетворитися вся ця краса, створена їхніми руками для спокійного та щасливого життя і яка тепер зазнала нападу диких і жорстоких варварів, які ще зовсім недавно називали себе нашими братами.

Особливо й уявляти нічого не треба було. За кілька кілометрів від їхнього будинку проходила лінія фронту. З танків, що сховалися під мостом, місцевість прострілювалася, як на долоні. Величезна будівля мегамаркету, яка згоріла дотла, зруйновані житлові будинки, в упор розстріляні бензозаправки і пологовий будинок (!) -- все це залишилося німим підтвердженням кошмару, пережитого місцевими мешканцями в перші дні вторгнення військ РФ в Україну. Тихо порадувала колона бойової російської техніки, знищена двома українськими хлопцями, які зуміли з укриття перетворити її на купу металобрухту, який обгорів. І своєрідним символом всього, що тут відбувалося, став зеленого кольору дорогий махровий рушник, вибуховою хвилею викинутий із башти ворожого танка, яка відірвалася. «З якого часу російським танкістам стали видавати брендові махрові рушники?» -- подумалося, дивлячись на це. Обпалені черевики мародера, який затяг у бойову машину все, що встиг награбувати в житлових будинках українців, були відповіддю на питання, навіщо і заради чого вони до нас прийшли. За смертю…

Подарована музею карета старої німецької мануфактури вже зайняла своє місце в експозиції одного із залів. А в сусідній кімнаті, поряд із гордим майоліковим «Півником», який символізує стійкість українського духу, тепер лежатимуть і «бойові трофеї», привезені з цієї поїздки, — великі уламки російської міни, здатної і людське життя обірвати, і житловий будинок зруйнувати, і тендітні витвори мистецтва перетворити на пісок.

На вході в музей ми помістили імена всіх дарувальників, які багато в чому сприяли поповненню нашої музейної колекції. Відтепер у ньому значиться і такий рядок – сім'я Макаренків, Тетяна та Анатолій. Добро не забувається. Ніколи. А про все інше нагадають великі іржаві уламки.