Олександр Невський

Країна: Іспанія

Мануфактура: Lladro

Дата створення: 2010

Скульптор: Alfredo Llorens

Розмір (см): 64x64

Лімітована серія

Порцелянова історія

Мій батько ніколи не розповідав про війну. І кілька бойових орденів й безліч ювілейних медалей ніколи на грудях не носив. Раз на кілька років, зазвичай, напередодні Дня Перемоги, його викликали у військкомат і вручали якусь чергову нагороду, пов'язану з участю у Великій Вітчизняній війні. Батько приходив додому похмурий, швидко, ніби соромлячись дітей, засовував нагороду в стару бляшану коробку з-під цукерок, сідав за стіл, наливав з «чикушки» повну склянку горілки -- і випивав залпом... Зазвичай після цього навіть не закушував. Діставав із пачки ''Біломор-каналу'' довгу цигарку, довго вистукував її об клейонку столу -- і потім зникав у клубах сизого диму, який виїдав очі...

Тільки після смерті батька, зазирнувши в його військовий квиток, я дізнався про те, що починав він війну в 1941 році в званні гвардії капітана, артилериста, а закінчував в 1945 -- в званні рядового... І півтора роки, проведені в штрафбаті відповідно до статті 58-10, також були включені до його «послужного списку». Потім старші брати і сестри пояснили мені значення цих записів. Півтора року колишній капітан Швець Юхим Маркович спокутував кров'ю анекдот, розказаний у нічній землянці і докладений кимось із присутніх «куди слідує». Спокутував. За що й пробачили поверненням на ту ж передову. І знову пішов звільняти рідну Україну, одержуючи поранення то в руку, то в ногу...

Батько моєї дружини Ніколін Ярослав Степанович роки війни провів у сталінських таборах, куди його (за тією ж статтею 58-10) запроторили співробітники НКВС за те, що разом із хлопцями і дівчатами на Західній Україні допомагав загонам українських націоналістів боротися за свою рідну Україну. Майже 20 років провівши за колючим дротом, не розлютився, не впав духом, залишився виваженою людиною. Став після звільнення художником й музикантом і викликав захоплення та повагу у всіх, хто його знав...

Поховані наші батьки на двох київських цвинтарях, що знаходяться за кілька кілометрів один від одного. І квіти до їхніх могил ми приносимо однаково регулярно. І згадуємо їх однаково тепло. І дітям своїм розповідаємо про них так, щоб завжди своїми дідами могли пишатися.

Дивлячись на те, які неабиякі політичні, та й не тільки політичні, баталії щороку розгортаються перед 9 Травня, мені щоразу хочеться сказати: дайте старшим людям спокій. Дайте їм дожити своє непросте життя так, як вже склалося. Більшості з учасників тих подій давно немає в живих. Тим, хто хоче підтримати живих, -- зробіть це гідно і по-людськи тепло. Не принижуючи інших, не ображаючи їх докорами та образами. Історію вже не перепишеш. І свою долю ніхто з ветеранів переписати вже не зможе. Так до чого тоді це політично забарвлене підвивання?.. Пошани та поваги заслуговують всі -- всі без винятку! -- хто життям своїм ризикував, звільняючи Україну, обороняючи рідну землю, відроджуючи її після страшних воєнних років до мирного життя. Люди, будьте ж мудрі та милосердні...

Сьогодні, у цей день, який багатьма сприймається неоднозначно, хочу познайомити вас з дуже рідкісною і дуже великою роботою, герой якої теж неоднозначно сприймається навіть істориками. Олександр Невський, відомий як герой битви зі шведами на Неві та з лицарями-хрестоносцями на Чудському озері, був не тільки великим князем новгородським. Він майже 15 років був великим князем київським. І, будучи і великим полководцем, і мудрим правителем, свій земний шлях завершив, прийнявши чернечий постриг, чим чимало здивував усіх, хто його знав. Ну, а пізніше, як відомо, був зарахований до лику святих.

До речі, саме Олександру Невському приписують фразу, яка стала легендарною: «Хто до нас із мечем прийде, той від меча і загине». Хоча слова, які передають той самий зміст, згадуються і в Євангелії від Матвія, і в текстах Стародавнього Риму. Ці слова звучать, як застереження агресору, який напав на чужий народ, зазіхнув на чужу землю. Ці слова звучать як повчання вже поваленому або приреченому на поразку завойовнику, який до кінця ще не розуміє, що на нього чекає. Ці слова такі актуальні для нашої нинішньої ситуації...