Мрія про мир

Країна: Іспанія

Мануфактура: Lladrо

Дата створення: 1995

Скульптор: Jose Puche

Розмір (см): 47х33

Лімітована серія

Порцелянова історія

Ця притча про наших сусідів. Про дику орду людей, очолюваних божевільним тираном, який спочатку встановив навколо себе в будинку правила поведінки, які не піддаються розумному поясненню, а потім вирішив напасти на сусідню державу, руйнуючи міста і вбиваючи сотні тисяч людей тільки тому, що йому так захотілося. І вся його орда підтримала свого ватажка, тому що самостійно мислити та приймати рішення давно вже й безповоротно розучилася…

В одній країні правитель пошкодив собі ногу і був змушений відтепер ходити на милицях. Вони дуже допомагали йому при ходьбі, і незабаром він настільки звик до них, що коли нога зажила, все одно продовжував користуватися ними.

Згодом правитель привчив ходити за допомогою милиць і всіх членів своєї родини, а потім і всіх своїх придворних. Поступово жителі країни почали прагнути того, щоб і собі придбати милиці. По всіх провінціях з ранку до ночі працювали майстерні з виробництва милиць. Багаті люди замовляли собі милиці зі слонової кістки, покривали їх золотом та коштовним камінням.

Для навчання ходьбі на милицях відкривалися спеціальні школи, а в університетах відомі вчені почали читати лекції про користь цієї науки.

Без милиць продовжували обходитися лише деякі люди. Така поведінка здавалася більшості, тим, хто звик ходити на милицях, безглуздою і нерозумною.

Даремно одинаки намагалися довести, що милицями потрібно користуватися лише за потребою: «Бачите, ми спокійно можемо обходитися без милиць». На що опоненти їм відповідали: «Це не так. Все це просто плід вашої фантазії. Ваші заклики є шкідливими для нашого суспільства. І ви за це маєте відповісти». І опонентів загальних правил почали кидати до в'язниць. А всі інші, залякані системою, продовжували ходити на милицях, працювати на милицях, спати з милицями і, як барани, йти на нікому, крім правителя, непотрібну війну з сусідами, щоб потім повертатися додому у спеціальних трунах, форма яких передбачала і місце для милиць.

Чи варто говорити, що всі вони були приречені? Навряд чи. Адже це й так очевидно. Усім. Крім них. Поки що.