Моя чарівна леді

Країна: Іспанія

Мануфактура: Lladro

Дата створення: 2004

Скульптор: Francisco Polope

Розмір (см): 36x23 

Порцелянова історія

Зустрічаючи таких жінок, чоловіки, як правило, поводяться по-різному одноманітно. Одні обертаються слідом, проводжаючи безнадійним важким поглядом. Інші (ті, що молодші і темпераментніші), навіть не намагаючись приховувати своїх захоплених емоцій, починають якось голосно і безглуздо ахкати. Треті... А треті просто вдаються до приємних спогадів, навіяних несподіваною зустріччю з такою чарівною дамою.

Скажу відразу, що цю порцелянову роботу я вперше побачив у Валенсії у квітні 2013 року. Поясню, чому мені так запам'ятався цей час.

У ті дні весняних шкільних канікул на Київ якраз обрушився майже такий же потужний снігопад, як цього тижня. Можливо, він навіть був трохи сильнішим. Тому що дорога до Жулян, звідки вилітав у Валенсію літак, була засипана так, що машини просто потопали в заметах. Після кількох спроб сісти в літак і кількох скасуваннь вильоту нам з дітьми таки вдалося вирушити у коротку, всього на кілька днів, подорож у сонячне іспанське місто. У Валенсії все було, як завжди. Добре. Спокійно. Комфортно. Цікаво. Вкотре обійшли всі музеї та храми. Прогулялися дивовижним руслом річки Турія, штучно відведеної убік від центру міста, де на місці колишніх вод, які іноді затоплювали околиці, влаштували райський 8-кілометровий променад - з прекрасними парками, садами, спортивними та дитячими майданчиками. Погуляли по залитих сонцем площах, викладених старим, витертим до блиску, мармуром. Поїли неповторну валенсійську паелью - приготовлений у величезних сковородах рис із морепродуктами та шматочками курячого м'яса. А потім подивилися у знайомому порцеляновому магазині новинки Lladro. Я ще там звернув увагу на цю роботу. Але якось до кінця так нею не запалився. А потім сталося таке.

Коли ми вже вилітали назад до Києва, стюардеси тихенько всіх попередили, що політ може бути непростим. І навіть не стільки сам політ, скільки приземлення у Жулянах. Мовляв, диспетчери їм повідомили, що у Києві знову сильний снігопад та видимість майже нульова. "Але тільки не хвилюйтеся. Ми маємо досвідчений екіпаж. І... чудового штурмана. Вона (?!) допоможе посадити літак благополучно"...

На посадку заходили в непробивній бортовими прожекторами суцільній сніговій пелені. Я сидів біля вікна і бачив це світло, яке упиралося в молочно-сіру стіну снігопаду. Старші пасажири мовчки хрестилися. Маленькі діти, які плакали протягом усього польоту, несподівано дружно притихли... Як можна було посадити літак і не бачити перед собою практично до самого приземлення вогнів злітно-посадкової смуги, важко було навіть уявити.

Коли ми напрочуд м'яко торкнулися землі і потім, до самої зупинки літака на стоянці, всі продовжували мовчати, ще не вірячи в те, що випробування вже позаду. І раптом з дверей кабіни, що відчинилися, першою вийшла гарна струнка жінка у формі льотчика з якимись нашивками на кителі. То була вона! Точна копія побаченої нами у Валенсії порцелянової "леді"... Коли через якийсь час у мене з'явилася можливість придбати цей твір, я не сумнівався вже жодної хвилини.