Венеціанська фантазія

Країна: Іспанія

Мануфактура: Lladro

Дата створення: 2013

Скульптор: Francisco Polope

Розмір (см): 55x36

Лімітована серія

Порцелянова історія

У моєму житті було чимало дивовижних збігів. Рівно 20 років тому, 10 вересня 1997 року, почала щодня виходити газета "Факти". Рівно 25 років тому, 9 вересня 1992 року, почала щодня виходити газета "Київські Відомості"… Ну, як же не скористатися таким чудовим приводом для того, щоб згадати всіх і кожного, хто так чи інакше причетний до цих двох дивовижних чудес у моєму житті?

Знаєте, нещодавно один мій добрий товариш, людина відома та публічна, відповідаючи на запитання традиційної анкети "Фактів", сказав, що з ним дива ніколи не траплялися. Я не думаю, що він лукавив. Він просто констатував те, що знає про себе. Мене чудеса супроводжували протягом усього життя. І без них все було б інакше. Не зміг би бідний хлопчик зі школи-інтернату, хай не з першої спроби, хай би після служби у радянському будбаті, вступити до Київського державного університету імені Т. Г. Шевченка і на відмінно його закінчити. Не зміг би потім, півроку з "червоним" дипломом працюючи вантажником (!) і поневіряючись по різним редакціям в пошуках хоча б посади молодшого коректора, опинитися в київській "Вечірці", яка стала для нього рідною, і відпрацювати там 10 важких, але щасливих років. Не зміг би створити та очолити такі чудові газети, як "Київські Відомості", а потім "Всеукраїнські Відомості", "Відомості - Daily"("Копійка"), а потім "Факти", а потім "Події та люди"...

Послухайте, це ж всі були справжні чудеса!.. І дивовижно прекрасні люди, які йшли за мною в нові газети, часом зовсім не уявляли, що на них чекає на цьому незвіданому шляху. І неймовірні обставини народження концепції, наприклад, "Фактів", коли наступного ранку я мав зустрічатися з членами творчого колективу "Всеукраїнських Відомостей", які у повному (!) складі звільнилися там заради переходу в нове видання, а я був порожній, як посудина, яка чекає припливу терпкого вина нового врожаю. А його все не було і не було, поки ближче до півночі ніби хтось згори не почав диктувати мені назву газети, нові рубрики, особливості концепції, ескізи логотипу... Я тільки встигав записувати під здивованим поглядом дружини, яка переживала зі мною цей хвилюючий момент.

Звісно, ??всьому можна знайти якесь пояснення. Але я навіть не намагаюся ці пояснення шукати. Тому що надто добре знаю природу чудес, які відбуваються з нами. Знаю, що справжні чудеса часто траплятися не можуть, інакше вони просто перестають бути такими. А дива, які відбуваються рідко і в найбільш переломні в твоєму житті моменти, запам'ятовуєш добре, до найдрібніших деталей, до найсвіжіших відчуттів, до кожного більш-менш значущого передчуття.

Я так часто говорю, думаю і пишу про чудеса, бо не вважаю їх випадковими. Бо вважаю їх авансами, які надаються тим, кому ці аванси дано зрозуміти. Зрозуміти, що це все дається тобі, але не для тебе одного! Той, хто зрозумів це, здатний в майбутньому досягти багато чого, навіть того, на що раніше ніколи не наважувався і розраховувати. Той, хто не зрозумів, так і зупиниться на розтраченому авансі, навіть не здогадуючись, чому все закінчилося так швидко і гірко...

Якщо чесно, то для мене кожен день починається з подяки - долі, Господу, людям, які одного разу хоча б словом (поглядом або навіть не зовсім добрим вчинком) посприяли тому, чого мені вдалося досягти. Я добре розумію, що якби не було будь-якої з цих ланок, могло б не бути і всього досягнутого. Щодня я подумки дякую тим, які живуть і поіменно згадую тих, які пішли (список яких, на жаль, постійно стає все довшим). Намагаюся не пропустити жодного імені - чи то великий поет сучасності, чи то рядовий водій редакційної машини...

Якщо хтось вирішить, що для мене це мною ж вигадана сумна повинність, то мушу заперечити: для мене це щаслива нагода. Ось як сьогодні, коли я, користуючись прекрасною "річною" нагодою, хочу низько вклонитися всім людям, завдяки яким "Факти" з'явилися на світ, потім відбулися, потім довгі роки робили добрі та корисні справи, беручи участь і в долях героїв наших публікацій, і у долі великої нашої країни, як це було, наприклад, з ідеєю зібрати всім світом гроші на гамма-ніж для порятунку тисяч українських дітей... І в нас це вийшло. Тому що разом із вами, тому що всім світом.

Як це, до речі, відбувалося й пізніше, коли ми разом із партнерами кілька років здійснювали волонтерський проект, щотижня видаючи спецвипуск "Факти-Донбас", надсилаючи до східних регіонів України мільйони екземплярів безкоштовних газет. Все для фронту, все для перемоги...

Ми знаємо, що все в нас вийде і зараз, коли всім світом вкотре боремося не за завоювання нашої незалежності, а за її збереження. Коли бачимо, що досягти цього, виявляється, набагато складніше, ніж навіть завоювати...

Вирішив познайомити вас сьогодні з небувалим дивом, створеним руками мого доброго знайомого та дуже нашою родиною любимого іспанського скульптора Франциско Полопе. З початку появи в Фейсбуці я показав вам уже сотні прекрасних творів фарфорового мистецтва, створених майстрами різних відомих у всьому світі мануфактур. Чи не кожну з представлених композицій можна було б різною мірою назвати дивом, тому що багато з них є справді унікальними. Але тільки тепер я потихеньку починаю знайомити вас із чудесами з чудес. Саме так я назвав би цей найскладніший у всіх сенсах та у всіх сенсах найкрасивіший твір, побачити який звичайній людині практично неможливо. Цю венеціанську фантазію геніального Франциско Полопе, звичайно ж, треба дивитися з усіх боків і наживо. В музеї. Мене багато друзів та підписників постійно запитують: коли вже?! Не знаю дати. Але впевнений, що музей обов'язково відбудеться, бо й будівля збудована, і колекція зібрана, і розумна, інтелігентна, аудиторія, яка з цікавістю вникає у порцелянову тему, практично готова. Це буде ще одне диво.