Солодкі сни

Країна: Іспанія

Мануфактура: Lladro

Дата створення: 2002

Скульптор: Antonio Ramos

Розмір (см): 20x28

Порцелянова історія

Мені дуже подобається дитяча тема у фарфорі. Вона практично невичерпна. Як і тема собача, про яку вже не раз доводилося розповідати в нашій рубриці. Але по-справжньому чарівними є композиції, в яких обидві ці популярні теми переплітаються завдяки авторському задуму. Та так, що стримати почуття щирого розчулення та захоплення просто не виходить. Втім, чи варто взагалі стримувати?

Ніколи не думав, що в нашої молодшої Анєчки одного разу прокинеться така любов до собак. Німецькі вівчарки живуть у нашій родині вже понад двадцять років. Ми їх любимо та любили завжди. Але, якщо чесно, то ні у нас із дружиною, ні у старших хлопчиків ніколи ще не було по-справжньому близької, дружньої прихильності до собаки - такої, як у Анєчки до Джека.

Джека ми їй подарували тримісячним цуценям на день народження. І за короткий час їхня дружба переросла в таку взаємну відданість, що розкажи мені хтось про подібне раніше, нізащо не повірив би. Аня готова годинами самостійно робити уроки, потім беззаперечно виконувати додаткові заняття з англійської та німецької мов, потім знову ж таки годинами сидіти з учителем музики за піаніно, потім... Загалом, готова робити все, що завгодно - аби наприкінці цього всього їй було обіцяно хоча б півгодини побути зі своїм Джеком.

Доходить просто до неймовірного - коли в теплу погоду, втомившись від постійної біганини, вони з Джеком раптом затихали, ми вже навіть не дивувалися, знаходячи їх... сплячими в обнімку на прогрітій сонцем зеленій траві.

 Представлену сьогодні до вашої уваги композицію я придбав багато років тому в маленькому магазинчику на знаменитому бульварі Рамбла в Барселоні. У цьому магазинчику у індусів, які його всі ці роки «тримають», я купував різні роботи. І господарі, впізнаючи, вже давали навіть великі знижки. Причому познайомилися ми з ними давним-давно, випадково. Гуляючи по Рамбла з маленьким нашим Дімочкою (який зараз вже закінчив університет і пішов на роботу), ми вирішили поміняти йому, даруйте за подробиці, памперс. І коли дитина заснула на руках у нашої мами, я помітив поблизу цей магазинчик з порцеляновими статуетками...

Кілька тижнів тому ми знову були в Барселоні і вирішили показати Анєчці «знамениту» лавочку, на якій дуже давно солодко спав її старший брат, а також зайти заодно з донькою і в пам'ятний для нас магазин. Дивно, але в ньому все залишилося, як і раніше. Тільки продавці стали молодшими. А мої перші знайомі, мабуть, вирушили вже на заслужений відпочинок. Так згодом переплітаються долі, спогади, дивовижні історії появи в нашій колекції різних робіт. Незмінною залишається тільки наша любов до порцеляни та пристрасна мрія зробити колекцію доступною для всіх, кому вона може бути цікавою.