Відкриття Америки

Країна: Іспанія

Мануфактура: Lladro

Дата створення: 1990

Скульптор: Salvador Furió

Розмір (см): 33х72

Лімітована серія

Порцелянова історія

Ця рідкісна композиція, присвячена першовідкривачам Америки, дуже швидко розійшлася свого часу приватними колекціями. Воно й зрозуміло – лише 100 екземплярів було випущено. Купив я цей виріб іспанських майстрів в Україні, як раніше було заведено говорити, за великим блатом. Але розповісти у зв'язку з цим мені хочеться дещо про інше – про своє відкриття Америки. І навіть не в цілому про відкриття, а про один невеликий епізод.

Було це року, здається, 1996-го. Вирушили ми з друзями у коротку подорож Сполученими Штатами. За тиждень планували побувати у трьох різних місцях – у Нью-Йорку, Бостоні та Атлантік-Сіті. До цього мені доводилося бувати в Америці. Але це були офіційні візити у складі делегацій. Що, природно, передбачало дотримання вимог жорсткого протоколу. І все знайомство з країною відбувалося, як правило, з вікна машини під час чергового переїзду з одного офіційного заходу до іншого. Наприкінці таких поїздок, щоправда, завжди виділялося кілька годин на купівлю сувенірів. Але хіба за такий короткий час щось побачиш?

На цей раз все було по-іншому. Ми з дружиною та ще кілька подружніх пар були надані самим собі. І весь наш час відводився тільки (!) для знайомства з Америкою. Після екскурсій втомлювалися так, що ноги просто відвалювалися. І ось одного вечора в Нью-Йорку я відкриваю в готельному номері якийсь рекламний журнал і бачу пропозицію відправитися в Атлантік-Сіті на лімузині. А в цей час наші друзі якраз уточнювали, скільки коштуватиме поїздка до цього міста потягом або автобусом. Вийшло, що з усіх варіантів найвигіднішим за ціною для групи з восьми осіб виявився лімузин!

Це була наша перша подорож на лімузині. До речі, і остання. Тому що більше ні потреби в цьому, ні іншого випадку ми просто не мали. Можливо, тому подорож Америкою на величезному лімузині нам усім так запам'яталася.

Їхали ми годин п'ять чи шість. У великому салоні шикарної машини було абсолютно все, що може зробити поїздку веселою та незабутньою. А ще нам було так добре, що ми навіть почали голосно і, мабуть, не дуже струнко співати пісні різними мовами. Коли літній темношкірий водій прощався з нами, він щиро зізнався, що такої веселої компанії перевозити йому ще не доводилося.

Цілий день в Атлантік-Сіті ми ходили містом. Незважаючи на холодний грудневий вітер, кілька годин провели на вистеленій дерев'яними дошками океанській набережній. Дехто з нас ризикнув навіть занурити ноги у холодні води прибою. Потім нам показали, щоправда, непрацюючі того дня напрочуд яскраві зали казино "Тадж-Махал", що належав, як пояснив екскурсовод, "дивакуватому мільярдеру Дональду Трампу".

А потім, це вже було пізно ввечері, по радіо і по телебаченню оголосили: на низку американських міст насувається небувала снігова буря. У списку міст називалися і Нью-Йорк, і Атлантік-Сіті. Ми всерйоз цю інформацію не сприйняли. І, як виявилося, дарма. До ранку все місто було вже у величезних снігових заметах. Втім, неймовірне продовження цієї історії про наше відкриття Америки я завершу іншим разом.