На балконі

Країна: Іспанія

Мануфактура: Lladro

Дата створення: 1998

Скульптор: Francisco Polope

Розмір (см): 50x39

Лімітована серія

Порцелянова історія

Це було ще в ті давні часи, коли у літаках дозволяли курити, а київське «Динамо» громило в Лізі чемпіонів грізну «Барселону» з рахунком 3:0 та 4:0. В черговий раз у складі групи журналістів прилетівши з динамівцями до Іспанії, на матч з «Реалом» (Мадрид), я вирушив блукати вулицями іспанської столиці в пошуках обожнюваних мною робіт відомої валенсійської фарфорової мануфактури Lladro.

Шукати довго не довелося. Неподалік готелю, в якому ми зупинилися, знаходився фірмовий бутік цієї знаменитої торгової марки. І прямо в його вітрині стояла композиція, яку ви зараз розглядаєте. Мушу сказати, що у виробах Lladro скульптори нерідко використовують сюжети, почерпнуті з картин знаменитих художників. І цей порцеляновий «переспів» давно вже знайомих мальовничих творів щоразу викликає захоплення - своєю унікальною витонченістю деталей роботи, відчуттям порцелянової справжності сюжету і навіть передачею настрою героїв композиції.

Мені здалося, що цей сюжет я вже десь бачив. Можливо, у легендарному мадридському музеї «Прадо», у якому доводилося бувати колись і у який потім ми неодноразово приїжджали з дружиною і з дітьми. У цьому музеї мені страшенно подобалися картини Ієронімуса Босха та Франсіско Гойї. Здавалося, перед картинами цих художників міг би простояти цілу вічність, намагаючись розгадати глибокі філософські сенси, закладені авторами у химерних сюжетах своїх творів. Та й, напевно, вічності для цього не вистачило б. Так ось, серед робіт Гойї, присвячених молодим красуням – «Маха оголена», «Маха одягнена», «Маха і зводня на балконі», є ще одна картина, яка називається «Махи на балконі». Сюжет порцелянової композиції саме цю картину мені й нагадав. Хоча, як потім з'ясувалося, до музею «Прадо» вона жодного стосунку не мала. Написана вона була на початку 1800-х років і згодом перекочувала до приватної колекції Едмона де Ротшильда. А «наживо» цю картину мені пощастило побачити набагато пізніше - вже в Метрополітен-музеї в Нью-Йорку…

Як би там не було, порцелянова композиція була придбана та благополучно доставлена ??до готелю. Але, знаючи про суворі правила провезення в літаках великогабаритних речей, я від великої фірмової коробки відмовився відразу. І в аеропорт вирушив, несучи в руках тендітну роботу, ретельно замотану в спеціальне пластикове пакування. Як і слід було очікувати, навіть у такому вигляді пройти огляд через спеціальний пристрій, який просвічує багаж пасажирів, порцелянова робота не змогла. Вона просто не проходила через рамку цього пристрою. Довгі суперечки з офіцерами служби безпеки аеропорту зводилися до їхньої наполегливої ??вимоги - рідкісний твір слід було здати в багаж (!?) або взагалі залишити «на зберігання» в Мадриді, щоб «коли-небудь потім» забрати. Це був глухий кут.

Все вирішилося зовсім дивовижним чином. Начальниця зміни, яка підійшла на шум, виявилася прихильницею порцеляни Lladro. І, дізнавшись, що я колекціоную роботи саме цієї мануфактури, вона наказала підлеглим зняти(!) металеву рамку пристрою, що, зрештою, дозволило «просвітити» вантаж і отримати дозвіл на подальше перевезення. Я був готовий цю жінку розцілувати…

До речі, згадав цю давню історію тому, що нещодавно відзначалося 275-річчя Франсіско Гойї. І, дивлячись на цей чудовий твір іспанських майстрів, мені подвійно приємно отримувати задоволення - і від сюжету, створеного великим художником, і від фарфорової його «версії», народженої фантазією валенсійських скульпторів. Так хочеться, щоб ті самі почуття відвідали і вас.