Чаювання

Країна: Чехія

Мануфактура: Royal Dux Bohemia

Дата створення: друга половина ХХ ст.

Розмір (см): 35x41

Порцелянова історія

Було це років п'ятнадцять тому. Поїхали ми з маленькими тоді ще дітьми на два тижні до Карлових Вар. І води цілющої попити, і свіжим осіннім повітрям подихати. Гарне місто, чудово доглянуті схили лісистих гір, на яких вечорами нерідко можна було зустріти живих оленів (!), тривалі прогулянки крутими і вузькими вуличками - все це настільки умиротворювало, що хотілося перебуванням там насолоджуватися вічно.

Але, як відомо, нічого вічного в нашому тлінному житті не буває. Настав і у нас час готуватися до повернення до Києва. Та ось невдача яка вийшла. Прогулюючись повз вітрини модних бутиків, ми одного разу зовсім несподівано натрапили на магазин фарфорових виробів. Там було багато дуже красивого посуду та декілька великих порцелянових композицій, включаючи «Чаювання». Ця робота старовинної чеської (богемської) мануфактури була на той час мені знайома з картинок, а тут з'явилася можливість розглянути її ближче. Здавалося б, нічого неймовірного. Звичайна робота з класичним сюжетом, характерним для виробів заводу, створеного в Духцове в 1853 році. Роботи цієї мануфактури, яка досить часто змінювала свою назву, були дуже високо оцінені на виставках у Парижі, Берліні та Відні наприкінці ХIХ століття. А на початку ХХ століття мануфактура вже мала представництва в Лондоні, Амстердамі, Парижі, Мадриді, Стокгольмі.

Моя дружина мрійливо розглядала великий столовий сервіз «Полювання». Мені ж дуже хотілося поповнити нашу колекцію цим «Чаюванням». І оскільки можливості купити і потім тягти з собою коробки з фарфором у нас не було, я вирішив домовитися з власниками магазину про те, щоб вони якось доставили все це до Києва. Власниками виявилися вихідці зі столиці Азербайджану. Вони твердо пообіцяли «як-небудь» все доставити...

Минуло кілька місяців після нашого повернення з Карлових Вар додому. Я вже втомився повторювати дружині фразу, в яку чомусь продовжував вірити: «Раз вони пообіцяли - значить, не обдурять ...» І якось увечері нам подзвонив незнайомий чоловік і якось дуже буденно запитав: «Порцеляну з Чехії чекаєте?» Ми ще чекали...

Найнесподіваніше полягало в тому, що, відкривши ящики й виявивши цілими та непошкодженими і столовий сервіз, і цю композицію, ми знайшли там коротеньку записку: «Тарілок відправляємо трохи більше - на той випадок, якщо раптом поб'ються...» Ну і як після цього можна не вірити людям, які дали тверду обіцянку?